Модель внутрішньої будови планети Земля

Модель внутрішньої будови планети Земля

Суб'ядро (англ. sub-core, inner core, lower core; нім. Innererkern m, innerer Kern m, Kern m) – внутрішня частина ядра Землі з радіусомбл. 1,3 тис. км. Суб'ядро, імовірно, тверде, густина речовини всередині суб'ядра досягає 12,5 т/м³, маса – 106 х10²¹ кг, об’єм 8,6 х 10¹⁸м³. Гіпотетично внутрішнє ядро складається із залізо-нікелевого сплаву.

Внутрішнє ядро поступово зростає за рахунок кристалізації речовини зовнішнього ядра при остиганні Землі. Температура зменшується приблизно на 100°C за мільярд років.

Кристалізація суб'ядра за оцінками почалася 2-4 млрд років тому.

Існування внутрішнього ядра Землі обґрунтувала у 1936 року данський геофізик Інге Леманн.^[1].

У статті під незвичною назвою - P', сейсмолог Інге Леманн вперше представила власну інтерпретацію сейсмічних хвиль типу P і показала, що у Землі є внутрішнє ядро. Це тлумачення було прийняте протягом двох-трьох років іншими сейсмологами. Зовнішнє ядро, яке вважається рідким, було відкрите трохи раніше Олдхемом. 

Подробнее:http://vm.ru/news/2015/05/13/inge-lemann-doshedshaya-do-yadra-286228.html
Після 1953 року Інге Леманн переїхала до США, де проводила дослідження земної кори і верхньої мантії. У цій роботі вона відкрила так званий сейсмічний розрив, який лежав на глибині від 190 до 250 км і був названий як "Кордон Леманн".

За терією магнітного динамо у зовнішньому ядрі відбуваються конвекційні потоки, що зумовлюють існуваннямагнітного поля Землі. Тепло, необхідне для утворення цих потоків виділяється за рахунок кристалізації внутрішнього ядра, витіснення з внутрішнього ядра легких хімічних елементів та радіоактивності.